Висвітлено феномен німецькомовного модернізму XX ст. у контексті двох масштабних і наскрізних духовно-естетичних тенденцій, що запропоновано визначати як "дисгармонійну" та "гармонійну". Відзначено, що перша реалізовувала самокритику Модерну та характеризувалася настановою на межове загострення фундаментальних протиріч культурної свідомості цієї доби, а друга була спрямована на пошук шляхів розв'язання зазначених протиріч і відкриття засобів "примирення індивіда зі Всесвітом" (Р.М. Рільке). Акцентовано увагу на "гармонійній" тенденції, відповідно до якої здійснено добір матеріалів, детермінований релевантно-репрезентативною значущостю літературних явищ у її межах та зі співвіднесеністю з основними етапами ровитку даної тенденції, для проведення аналізу. До таких явищ належать зріла поетична творчість Р.М. Рільке, художня проза Т. Манна і драматургія М. Фріша. Домінанти художніх систем даних авторів відображають найважливіші площини розвитку "гармонійної" тенденції, а саме: у царині онтології (Р.М. Рільке), у контексті мистецтва (Т. Манна) та сфері приватного життя (М. Фріш). Ці матеріали дозволяють висвітлити різні аспекти модерністського напряму у німецькомовній літературі, дослідити загальну динаміку розвитку "гармонійної" духовно-естетичної тенденції нмецькомовного модернізму XX ст. і на підставі зазначеної тенденції вивчити історію розвитку німецькомовної модерністської літератури XX ст.

  Скачати повний текст